Історична доля України в художньої літературі

«Хто за рідний народ гине,

Той живе й по ста віках…»

 

У багатовіковий літопис нашої держави ми, як зерна золотої пшениці збираємо сторінки, без яких не можна уявити наше сьогодення і майбутнє, цілісність і сутність нашої національної самобутності. Якщо ми не будемо пам’ятати наших героїв, пам’ятних і славетних дат, історичних постатей, які прославили і прославляють Україну, ми ніколи не досягнемо перемоги у боротьбі за незалежність нашої Батьківщини.

Часто дивуються, яке незбагненно велике місце займає в Українському суспільному житті література. Тарас Шевченко для нас не просто великий поет – він великий Кобзар, духовний батько нації. У 1918 році уряд Української Народної Республіки очолили письменник Володимир Винниченко й історик Михайло Грушевський.  На зміну їм прийшов Симон Петлюра – теж поет і літературний критик.

В історії нашого народу художнє слово завжди відігравало особливу роль. Коли почалася революція, національно-визвольний рух на Україні очолили саме письменники. І нікого це не здивувало, тому, що лише письменники залишилися вірними своїй мові, культурі, історії – своєму народові.

6 лютого на зустріч до бібліотеки №24 завітали наші читачі, учні ООСШ №110, 8-Б класу. На якої бібліотекар Камінська Н. О. розповіла про твори українських письменників, які  являються золотими сторінками в літописі нашої України.

Прочитав книжки, пред’явлені на виставки «Історична доля України в художньої літературі» читачі побачать ті прочинені   двері, побачать очі, що дивлять на новий світ, на наш із тобою день, і цей день побачать також їхніми очима, як вони уявляли своє майбутнє.  Може, це й нам допоможе краще зрозуміти себе,  рідну мову і минуле.