Нам без книг ніяк не можна! Читання - ось найкраще вчення! Хто багато читає, той багато знає!

вівторок, 21 листопада 2017 р.

Літописець долі рідного народу

Похилився поет над минулим,
Доторкнувся до споминів струн.
Аж раптово над ним промайнуло
Старосвітське: «Не ввесь я умру».
Б.-І. Антонич
Українська література подарувала нашому народові, зокрема його молодому поколінню, багато духовних скарбів, художніх цінностей. Багато творів наших письменників тривалий час не перевидавалися, замовчувалися. На цей час їхні імена очищуємо від необ’єктивних оцінок, зневаги, а твори повертаємо народові. Сьогодні українському письменнику Богданові Лепкому після довгого і несправедливого замовчування повертається його чесне ім’я, а українській літературі – його твори. Поет, прозаїк, перекладач, літературознавець, видавець, він зробив вагомий внесок в історію рідної культури.
Богдан зростав у колі літературно обдарованої сім’ї. Мальовниче Поділля й саме село Крегулець, де він народився, зачарувало майбутнього поета барвами українського фольклору. З уст бабусі він чув багато казок, легенд, батько писав ліричні вірші, мати була закохана в народну пісню.
На зустрічі, яка 21 листопада відбулася у бібліотеці – філії №24 з учнями ООЗОШ №19, 9-Б класу, познайомилися з творчістю цього письменника. Читачі були ознайомлені з його автобіографічною повістю  «Казка мого життя». Сподіваємося, що розповіді видатної особистості про себе і своє життя стануть у пригоді всім, кому не байдужа історія та культура рідного народу.

Особливе місце у творчості Б. Лепкого займає його цикл історичних повістей про гетьмана України Івана Мазепу. Гетьман у Б. Лепкого – визначний державний діяч, вождь української нації, у роздумах якого домінує турбота про сучасне та майбутнє України. «Жити не для себе, а для України» ці слова стали девізом для не одного покоління українських патріотів.







середу, 8 листопада 2017 р.

Як тебе не любити, рідна мова моя

У цей світ ми увійшли малюками,
У світ багатий, загадковий і казковий.
Стежину колисковими піснями
Матуся нам стелила у світ мови.
Державне свято, встановлене 9 листопада 1997 року Указом Президента України.
За православним календарем - це день вшанування пам’яті преподобного Нестора Літописця першого історика Київської Русі. Вважають, що саме з нього і починається писемна українська мова.
Історія кожного народу має героїчні, щасливі і нещасливі сторінки. Україні судилося  зазнати багатьох поневірянь. Нам забороняли мати власну історію,культуру,мову. Із шкіл вилучають букварі, закривають українські школи. Валуєвський циркуляр (1863 р.) забороняє друкування книг українською мовою та український театр у  Східній Україні. Емський указ 1876 року заборонив ввезення українських книг з-за кордону, у 1888 р. вживати українську мову в офіційних установах і давати українські імена під час хрещення. У 1895 р. заборонили друкувати українські книги для дітей.
 Проте в час найбільшого культурного занепаду, з виходом «Енеїди» І.П. Котляревського в 1798 році, написаної живою розмовною мовою, починається навий етап у розвитку української літературної мови, мистецтва і науки.
З проголошенням незалежності України розпочалося відродження української мови.
Сьогодні українська мова є державною мовою в Україні. А мова – це золотий запас душі народу.
8 листопаду на зустріч в бібліотеку – філію №24 завітали учні ОЗОШ №110, 5-Б класу присвячену цієї даті. Діти з задоволенням читали вірші улюблених українських поетів рідною мовою.
Також учням розповіли багато цікавих фактів про мови світу. Наприклад: найдовший алфавіт у світі – камбоджійський. У ньому 74 букви.
У Гавайському алфавіті лише 12 букв.
Найстародавніша буква - «О». вперше вона з’явилася у фінікійському алфавіті біля 1300 року до н. е. і з того часу зовсім не змінилася.

Є припущення, що писемність на території  України мала кілька варіантів. Одним із варіантів можна вважати писемність Північного Причорномор’я, де користувалися абеткою, ідентичною грецький або римський,  а в східних районах була писемність відома под. назвою сарматських знаків.