Засуджені та незломлені

 

Розстріляне Відродження… це назва найтрагічнішого з часі, який пережила вітчизняна культура в 30-ті роки ХХ століття. Багато поетів, прозаїків, перекладачів, літературних критиків, літературознавців, викладачів, театральних діячів стали тоді жертвами сталінського режиму.

  Трагічна доля покоління літературних митців 20-30 років минулого століття продемонструвала нам усю силу і безсмертя українського духу, творчий потенціал наших співвітчизників, необхідність власного шляху і незалежності від впливу іноземних культур. Тільки в таких умовах можливо створити власну національну культуру та літературу і довести її до найвищого світового рівня.

В приміщенні бібліотеки-філії №24 відбулася зустріч з учнями 8 класу ОЗОШ №110 присвячена трагічним часам української культури. З захоплення слухали розповіді про книги та уривки з запропонованих бібліотекарами книг. 

 

Жіноча доля Марусі Чурай у творчості Л. Костенко

Тобі дано і вірити, й кохати.
А що мені? Які такі куші?!
Нелегко, кажуть, жити на дві хати.
А ще нелегше — жить на дві душі.

Маруся Чурай» Ліни Костенко — не просто наша обікрадена й поганьблена історія, не тільки художня енциклопедія життя українського народу середини XVII ст. Це історія, яка осмислює саму себе, мисляча історія. Це — партитура вічних мотивів духовного буття народу. Якщо в національному письменстві є такі твори, як «Маруся Чурай», значить воно не безнадійне і не безнадійна доля того слова — воно виживе й вистоїть у цьому складному й трагічному світі, який не має сентиментів до жодного народу.

Зустріч, присвячена Марусі Чурай, відбулася з учнями ОЗОШ №45.

З образом марусі Чурай діти ознайомилися і за романом Л. Костенко. І зрозуміли, що між легендою про Марусю Чурай і сюжетною лінією роману Л. Костенко є певна розбіжність. Письменниця подає свою інтерпретацію легенди про Чураївну. Та цим не принижується значення роману, бо і в легенді, і в романі Маруся — не просто дівчина: «Це голос наш. Це — пісня. Це — душа».

9 листопада— День української писемності та мови.

Мово, моя мово – мовонько шовкова,

У вінку біленькім – світла і легка.

Ти для мене завжди бажана й святкова.

І мене без тебе на землі нема.

Л. Лужецька.

Кожна епоха дарує людству нові винаходи й відкриття. Але найбільшим було письмо. Писемні знаки дали людям можливість зберегти істинне знання. Адже саме завдяки написаному слову люди збагнули світ і своє місце в ньому.

Рідна мова – та, що першою засвоюється дитиною і залишається зрозумілою на все життя. Рідною прийнято вважати мову нації, мову предків, яка пов’язує людину з її народом, з попередніми поколіннями, їхніми духовними надбаннями. “Без мови немає народу, як сонця без сяйва й тепла”,- казав С. Шелунін.

6 листопада 1997 року було підписано Указ Президента України: “Установити в Україні День української писемності та мови, який відзначати щорічно 9 листопада в день вшанування пам’яті Преподобного Нестора Літописця”.

Нестор-Літописець стояв біля витоків української писемності, збирав відомості про походження свого рідного Києва, його засновників, розповідав про події, що відбувалися на його очах.

Преподобного Нестора-Літописця вважають батьком української історії та словесності.

 До наших читачів, учнів школи №95 завітали бібліотекари філії №24, щоб разом відсвяткувати цей день. Діти читали вірші, співали пісні та приймали участь у різних змаганнях.

«З книгою - через роки»

У тиші храму, де живуть слова,

І мови, й пісні рідної до болю,

Ти опромінена і трепетно жива,

Чаклуєш всіх великою любов'ю.

 

Хвилюєш душу, лиш як зазвучить

Рядок, що сяє в променях світання,

Або коли осінньо – ніжна мить

Враз спалахне кольорами востаннє.

 

А серце – тук!.. Щемливе серце: тук!..

І ще раз: тук!.. І не дає спокою…

У тиші Храму Книг той перегук –

Це світ краси, народжений тобою.

 

І я черпаю із його криниць,

Немов з молитви на саму Покрову,

Тепло і ласку маминих зіниць

І вільну правду в українськім слові.

 

То як мені, вже зрілому в літах,

Перед тобою не склонять коліно!..

О, Мудросте, захована в книжках,

Ти невмируща, й у віках нетлінна.

 

          Сьогодні наша бібліотека відзначає ювілей. Їй рівно 65 років. Великий це термін чи малий, але це дата гідна великої поваги. Всі ці роки бібліотека користується заслуженим авторитетом у юних жителів мікрорайону. Саме сюди поспішають вони, щоб доторкнутися до безцінного багатства - її величності книги, що відкриває шлях до знань і духовного зростання.

Багато років керує нашою системою директор, Заслужений Працівник Культури України, автор книг - спогадів серії «Імена одеської кіностудії» - Лазарева Галина Яківна. Саме вона є натхненником всіх кращих починань і змін, які відбуваються в бібліотечній системі. Галина Яківна, просимо Вас до слова.

          Будь-яке свято - це завжди багато друзів, гостей, теплі слова привітань. Наше свято відвідали заступник голови Малиновської районної адміністрації Миколайчук Ганна Валентинівна , наші партнери та колеги з інших дитячих бібліотек міста. Читачі бібліотеки підготували святковий концерт.

Квест для читателей в Одессе

Прекрасные последние осенние деньки. Централизованная библиотечная система для детей Одессы провела городской конкурс для читателей. Состязание для команд четырех районов города на тему: «Основы личной безопасности», на морских склонах в форме квеста.  Все остались очень довольны.

 

Я все життя служив кіномистецтву.

«Лише сильним дано право на безсмертя»

Олександр Довженко

Легендарна Одеська кіностудія відсвяткувала у цьому році своє 100-річчя. Вона є однією із найдавніших у світі та може похвалитися понад 700 фільмами різних жанрів. На студії свого часу працювали такі майстри, як Віра Холодна, Олександр Довженко, Кіра Муратова та інші. В бібліотеці №24 пройшла зустріч присвячена цієї даті. За рекомендацією бібліотекарів діти вчинили екскурсію на Одеську кіностудію. Наші читачі познайомилися з історією кіностудії, відвідали її музей, зали, присвячені життю і творчості Віри Холодної, Олександру Довженку, Володимиру Висоцькому, меморіал діячам кіно, загиблим в роки Великої Вітчизняної війни. Школярі побували в знімальних павільйонах, де змогли своїми очима побачити творчий процес створення кінофільмів, дізналися дивовижні факти про зародження і розвиток кінематографу в Одесі, побачили костюми з фільмів "Д'артаньян і три мушкетери", "В'язень замку Иф", "У пошуках капітана Гранта»

 

Знов вересень прийшов на наш поріг

Перший дзвоник у школі №110

 

 

Пісня барв і кольорів: вишиванка і рушник – український бренд.

Наш дім – це Україна. На зустрічі 20 серпня з читачами мікрорайону дитячій бібліотеки № 24 ми розмовляли про найважливіші події з історії нашої держави, про особливості державного устрою та символіку України.

Крім державної символіки, існують також народні символи України. Один з символів українського народу є вишитий рушник. Він – старовинний оберіг дому. Вишивали рушники різними способами і кольорами. Найчастіше це було поєднання червоного і чорного кольорів. Червоний символізував любов, а чорний – журбу. Життя кожної людини проходить через радість і смуток – про це і нагадує вишитий малюнок на рушнику.

Вишивка в Україні – світ краси і фантазії, поетичного осмислення навколишньої природи, це давнє і вічно молоде мистецтво, до якого постійно звертаються й черпають у ньому наснагу модельєри, вони створюють сучасні моделі одягу.

Український вінок – це теж символ українського народу. За народними уявленнями вінок, сплетений із живих квітів, оберігає від злих сил. Виготовлення вінка за старих часів було справжнім магічним дійством, що супроводжувалася співанням обрядових пісень.

Уславленою на весь світ є українська пісня.  Люблять і шанують українські пісні повсюди.

 Читачам була запропонована вікторина і як, на кожному святі в Україні, у нас теж лунали українськи пісні та танцювальні розваги.