Чудеса під Новий Рік

       

 Новий рік — одне із найулюбленіших свят для дітей. У ці дні, коли земля і небо наче виткані прозорим мереживом сніжинок, коли на вулицях сяють різнокольорові вогні, коли бабуся і мама на кухні печуть солодкі пироги, в ці чудові дні кожна людина хоч ненадовго стає чарівником. І тому, всі-всі-всі посміхаються один одному і бажають щастя. Це час, коли оживають казки та трапляються дива: ялиночки танцюють, звірята розмовляють, і лише за велінням чарівної палички можна потрапити на справжній королівський бал.

Адже саме новорічне свято дарує здійснення найзаповітніших бажань. 

Святкова ялинка

Існує думка, що вперше прикрасив ялинку напередодні Різдва 1500 року Мартін Лютер (Німеччина). Повертаючись пізно додому, він побачив, як таємничо мерехтять зірки між вітами пухнастої зеленої ялини. Зачарований цією красою він приніс ялинку в оселю і прикрасив її свічками.

         Але, традиція прикрашати ялинку  дуже стародавня. Їй понад 2000 років. Раніше люди вважали, що всі дерева наділені добрими силами, в них живуть добрі духи. Щоб задобрити цих духів, люди розвішували на деревах пригощання і дарунки.

         Давні германці вважали вічнозелену ялинку священним деревом, символом перемоги над смертю, захистом домашнього вогнища від злих духів. Вони приносили їй дари, розвішуючи їх на пухнастих вітах.

Звичай прикрашати на свята Різдва та Нового Року ялинку пережив віки і поширився світом.

Давня легенда

         Коли в Віфлеємі народився Ісус, у небі спалахнула велика яскрава зірка. Ті, хто зрозумів це чудове знамення, поспішили на світло Віфлеємської зірки, щоб привітати Господа.

         Прийшли пастухи, які неподалік пасли худобу, прийшли мудреці-волхви, прийшли також різні тварини, птахи й рослини вклонитися Ісусу та Пресвятій Діві Марії.

Рослини принесли у дарунок свої плоди та запашні квіти. Останньою прибула молоденька ялинка.

Здалека, з холодних північних країв поспішала вона. Не було у неї соковитих плодів і яскравих квітів, мала вона лише колючі гілочки та тверді шишки.

І пожаліли рослини ялинку та прикрасили її. З’явилися на її вітах рум’яні яблука та горіхи, задзвеніли дзвіночки квітів, а кульбаба обсипала ялинові колючки сріблястим пухом. А Віфлеємська зірка яскраво засяяла над її верхівкою.

         Побачивши таку дивовижну красу, усміхнувся маленький Ісус і простягнув до ялинки свої рученята.

Від того часу ялинка стала вічнозеленою рослиною, - каже легенда.

Щороку на свята Різдва та Нового Року приходить ялиночка до людських осель і звеселяє дорослих і дітей своїм святковим вбранням.

Запрошуємо всіх бажаючих до нашої бібліотеки. На Вас чекають веселі книжки, розваги біля ялинки, Новорічні фото зони та крісло «Бажань»

День української писемності та мови

 

День української писемності та мови – це Державне свято, встановлене

9 листопада 1997 року Указом Президента України.

У кожного народу є своя мова. Вона для нього найрідніша і найдорожча. Наша рідна мова – українська. Тільки українська земля могла народити таку дивну, чарівну і мелодійну мову, мабуть тому, що в нашому краю живе сама краса і казка.

Казка про мову.

Колись на Землі жило могутнє плем’я. добро жили, але була одна біда – не мали вони мови. Не вміли розмовляти, співати пісні, висловлювати слова радості, туму були усі сумні.

…Багато років тому люди цього племені образили добру Фею Мові, і вона, гірко зітхнувши, назавжди пішла від них, забравши з собою слова-квіти. Оніміле плем’я давно пошкодувало за тим, що скоїло, однак часу назад не повернеш, помилки не виправиш.

Жила у тому племені дівчинка. Вона бачила, як горюють її близькі, як важко жити, коли не можеш висловити своїх думок. І вирішила відшукати Мову, попросити у неї пробачення за всіх людей племені, щоб повернути втрачені слова-квіти. Та як же вона обізветься до Мови. Думала та й придумала. Вишила вона своє прохання на рушникові, взяла сопілочку та й пішла на пошуки.

Довго шукала дівчина фею. Знайшла її серед величезного поля, засіяного квітами-словами. Підійшла дівчинка до Мови, заграла на сопілці, і полилась чарівна мелодія, якою всі заслухалися. Побачивши рушник та почувши гру дівчинки, Мова все зрозуміла. Взяла оберемки своїх чарівних, запашних, різнокольорових слів і пішла за дівчинкою, що повела Мову людям.

З низько схиленими головами, з пошаною зустрічало плем’я Мову. Радості не було меж. Вдихнули люді аромат квітів.. і заговорили, заспівали від щастя. З того часу бережуть вони слова-квіти, шанують Мову як найбільший, найкоштовніший скарб.

До Дня Чорного моря

Немає людини, яка була б байдужою до моря. У гуркоті розлючених водних валів, що з великою силою б’ються об скелі, в шумі білосніжного прибою, що котиться до берега, в шелесті мирних хвиль, що  ліниво злизують пісок пляжу, чути таємницю.

Легкий вітерець шепоче про таємниці моря, чорноморські вітри співають про них різними голосами. На всіх румбах вони приносять нам пісні моря.

Одного разу почувши голоси моря, людина прагне знову і знову повернутися до нього. Важко відповісти на питання - чому тягне до моря? Напевно, берег - це все, що тобі дорого, а море - це все, чим ти живеш.

Важко уявити, що 8000 років тому Чорне море було гігантським прісноводним озером, схожим на Каспійське море. Коли потужний землетрус розколов сушу, утворилася протока Босфор у Туреччині. Вона з’єднала озеро із Середземним морем, й ось тоді, сюди ринули потоки морської, солоної води.

Чорне море вперше згадується в документах V століття до нашої ери. Ясон та аргонавти саме по чорному морю йшли до Колхіди за золотим руном.

Давньогрецька назва моря – Понт Аксинський, що означає «Негостинне море». Море було назване так через труднощі з навігацією. Пізніше, після вдалого освоєння берегів грецькими колоністами, море стало називатися Понтом Евксинським – «Гостинне море».

За однією з версій, що море назвали Чорним через жахливі шторми, під час яких вода в морі темніє. Хоча, це буває дуже рідко.

 Останніми десятиліттями дедалі частіше лунають голоси рибалок, які нарікають на збіднення вилову. Знайти відповіді на їх запитання спробували вчені. Вони встановили, що в гирлі Дунаю з’явилися заморні зони: тут гинуть риби, мідії, водорості.  Це пояснюється тим, що річкові води несуть у море отрутохімікати і добрива, змиті з полів, нафтопродукти, що потрапили у воду під час їх перевезення, промислові та побутові стоки великих і малих міст. Природне очищення води вже не спрацьовує. Бракує кисню.

 Тільки припинення забруднення моря в наслідок діяльності людини може врятувати водойму від загибелі.

 

Українське козацтво

Українське козацтво надзвичайно цікаве та важливе явище в історії як країни так і світу. Козаки дивували, та захоплювали, надихали митців на створення своїх шедеврів, берегли рідну культуру та звичаї. Згадки про козаків зустрічаються й в зарубіжних джерелах. Однак козаки були не просто вояками, адже поряд силою, мужністю, розумом, хитрістю повсякчас зустрічається елемент загадковості та містики.

То можливо запорожці були не такими вже й звичайними лицарями?

На зстрічі, що проходила в філії бібліотеки 24, своїм читачам бібліотекарі запропонували поринути в захоплюючий світ козацтва з підбіркою найцікавіших фактів про них.

Екскурсії до бібліотеки других класів

 

^{До нашої бібліотеки №24 завітали нові читачі – учні других класів. Цікаво і весело пройшло знайомство з бібліотекою та книгами. Усі присутні отримали запрошення до читання та виявили бажання стати нашими читачами.}

Бабин Яр.....

Бабин Яр..... Тут розстрілювали, тут спалювали трупи і тут просівали попіл. Після Другої світової війни назва київського яру стала символом людської трагедії. Так історично склалося, що Бабин Яр і в Україні й у світі втілює значно більше, ніж географічна назва та одна з трагічних адрес масових розстрілів часів Другої світової війни.

 У літопису глобальної єврейської Катастрофи (Шоа), саме з цією київською місцевістю пов’язують початок Голокосту в Європі, хоча насправді хвиля розстрілів котилася до Києва від самого кордону. Київ став першим великим містом, цілком «вільним від євреїв». Саме в Бабиному Ярі, розстріляли майже все єврейське населення міста.

На захід присвячений тієї трагічній даті до бібліотеки завітали учні ЗОШ № 110, щоб приєднатися до вшанування пам’яті усіх загиблих.

Свято хранителів мудрості

 

                                                                              Читання  -  це  віконце,

через  яке  діти  бачать

 і  пізнають  світ  і  самих себе.

Василь Сухомлинський

 

         В  філії-бібліотеки   № 24  відбулося  засідання  літературного  кафе  «Свято  хранителів  мудрості».  Юні  читачі  п’ятого  класу 110  школи  мали  щасливу  нагоду  вирушити  в  мандрівку  до  улюблених  книг  багатьох  поколінь.  Ними  захоплювались  в  минулому  і  вони  не  втрачають   своєї  актуальності  і  популярності  зараз:

-         М.Твен  «Пригоди  Тома  Сойєра»

-         Р.Стівенсон  «Острів  скарбів

-         Д.Дефо  «Робінзон  Крузо»

-         Е.Портер  Поліанна»

-         В.Катаєва  «Белеет  парус  одинокий»

Книги  про  підлітків,  їх  пригоди  та  пізнавальна  легенда  про  річку  Дністер,  воду  якої  ми  п’ємо,  створили  приємну  атмосферу  з  позитивних  емоцій,  сонячного  настрою.

  Літературна  вікторина,  загадки,  прислів’я   про  книгу  і  бібліотеку  виявили  міцні  знання  користувачів  та  поглибили  їх  кругозір.  Книжкова  виставка  зацікавила  їх,    взято  багато  видань  для  читання  додому.    

Сьогоднішнє  свято  стало  яскравим  прикладом  шанування  книги  і  читання.